Розділ I. Культура Київської Русі

Книга XI-XII століть

До XVI століття друкованих книг не було. Книги переписувались. Спочатку їх писали на пергаменті, який виробляли з телячої шкіри. Папером почали користуватися лише з XIV століття. Найдавніші рукописи писані великими буквами, кожна з яких виписувалась окремо, відірвано від сусідніх. Таке письмо називається уставом. Так написана найстаріша З книг, що збереглася до наших часів,– «Остромирове євангеліє», переписане в Києві в 1056–1057 рр. на замовлення новгородського посадника Остромира. Євангеліє – це християнська культова книга, в якій розповідається про життя і учення міфічного засновника християнської релігії – Ісуса Христа. «Остромирове євангеліє» є зразком старанно виготовленого рукопису: воно прикрашене кольоровими малюнками та узорними заставками (орнаментом). Пізніше, З середини XIV століття, почали писати дрібнішим письмом – напівуставом, а для більш швидкого письма вживали скоропис.

Переписування книг було важкою справою. Іноді переписувачі, закінчивши роботу, висловлювали на останній сторінці своє задоволення з того, що закінчили працю: «Радіє купець, зробивши вдалу покупку, і стерничий, приставши до пристані, і мандрівник, повернувшись на батьківщину; так радіє і книжковий переписувач, дійшовши до кінця книги».

Читачі шанували книгу як велику цінність; читанню їх («почитанію книжному») надавали великого значення. Згаданий вище письменник, що оповідав про любов до книг Ярослава Мудрого, закінчує своє повідомлення похвалою читанню: «Велика буває користь від навчання книжного... Бо незчисленна глибина в книгах. Коли пошукаєш в книгах мудрості старанно, знайдеш велику користь своїй душі».

Значне місце серед цих книг належало, природно, книгам богослужебним. Крім євангелія, слід відзначити як дуже поширену книгу так званий псалтир – збірку староєврейських релігійних пісень (псалмів). У Київській Русі, крім культового призначення, псалтир був підручником, по якому вчилися читати, і матеріалом для домашнього читання. Стисла і образна форма окремих пісень псалтиря сприяла тому, що письменники Київської Русі іноді користувалися виразами з псалмів для висловлювання своїх думок і почуттів.

Вирази ці ставали прислів’ями і входили в розмовну мову. Художня сторона псалмів не раз привертала до них увагу і пізніших поетів. Під виглядом наслідування псалмів можна було обійти царську цензуру і висловити думки зовсім не релігійного змісту. Серед творів Шевченка є кілька переспівів псалмів Давидових: стара форма використана для цілком нового змісту – палкого протесту проти неправди і насильства, проти експлуататорів народних мас.

На народній основі зростала оригінальна (неперекладна) література, що відображала реальну дійсність Київської Русі XI–XII століть.

Літературною мовою Київської Русі була давньоруська народна мова, яка в творах, писаних чи редагованих церковними діячами, часом підпадала впливам церковнослов’янщини. Проте, як і вся руська культура, літературна мова в своєму розвитку йшла самобутнім шляхом.