«Слово о полку Ігоревім» – велична пам’ятка генію нашого народу

Ліпше смерть, достойна слави,

аніж зганьблене життя.

Шота Руставелі

«Слово о полку Ігоревім» – найвидатніша пам’ятка давньоруської літератури. Зі «Слова...» ми дізнаємося про життя нашого народу в сиву давнину, про його героїчну боротьбу з ворогами. Справжніми патріотами були Святослав, Ігор, Всеволод. У поемі невідомий нам автор із великою майстерністю змалював мужніх захисників Руської землі від половців у XII столітті.

Коли читаємо поему, у нашій уяві виразно постають мужні предки – оборонці Руської землі; з великою любов’ю автор малює їхні образи.

Серед усіх персонажів поеми на першому плані ми бачимо хороброго князя Ігоря та відважну дружину, з якою він вирушив у похід проти ворогів.

З перших рядків поеми він виступає перед нами як патріот: мужньо обороняє рідну землю від найлютішого ворога Київської Русі – половців. Найсвятіший обов’язок для нього – залишитись вірним своїй вітчизні, навіть віддати за неї своє життя, але не зрадити її. Тому він і говорить такі глибоко патріотичні слова перед виступом у похід: «Браття і дружино! Лучче ж би потятим бути, аніж полоненим бути».

Ігор – вірний син Руської землі. Такими ж патріотами і вірними захисниками рідної землі були і його воїни. їм дорога честь батьківщини, вони, як і їхній князь, також готові віддати за неї своє життя. Тому сміливо і відважно б’ються вони з половцями.

Ігор – безстрашний і рішучий. Сили природи віщували йому невдачу, прикмети були погані, та Ігор не завернув своїх полків, а ще з більшою рішучістю пішов на половців. У бою Ігор веде себе як мужній і хоробрий воїн. Мужністю князів Ігоря і Всеволода захоплюється київський князь Святослав. Він говорить: «Ваші хоробрі серця в жорстокім харалузі сковані, а в одвазі загартовані».

Разом з тим автор підкреслює і благородство Ігоря. Князь розуміє, як потрібні в бою взаємодопомога і взаємовиручка, і тому не залишає в біді Всеволода. Він не кидає свого брата на поталу ворогам, коли той потрапив у скрутне становище, негайно спішить йому на допомогу.

Коли ж вороги почали перемагати дружину, то князь не залишає поля бою, а б’ється разом з воїнами до кінця.

Ігор зазнав поразки в боротьбі з половцями тому, що діяв нерозсудливо. Він виступив у похід сам, не порадившись ні з ким, навіть з київським князем Святославом. Та й похід він міг би відкласти, адже природа віщувала йому невдачу, ніби попереджувала, щоб Ігор зачекав. Ігор був занадто самовпевненим, і його необдумані дії призвели до поразки.

Прославляючи мужність і патріотизм князя Ігоря, автор, разом з тим, засуджує його легковажність, честолюбство; він підкреслює, що лише у спільній боротьбі, об’єднаними зусиллями всіх князів можна розгромити половців.

Уже скільки століть пройшло з часу написання «Слова о полку Ігоревім», а воно живе і хвилює серця людей, воно до­роге і близьке, бо в ньому відбито високі ідеали, що осявають життя, – любов до батьківщини, любов до народу.

Ми переконуємось, що і в глибоку давнину наші хоробрі предки були великими патріотами й мужніми захисниками рідної землі від нападників, від тих, хто намагався посягнути на її свободу й незалежність.