Попередня сторінка: >>Вступне слово (частина 2)
Вступне слово (частина 3)
Наші радянські письменники
у своїй творчій роботі спираються на досягнення передової літератури минулого.
В. І. Ленін підкреслював, що «...тільки точним знанням культури, створеної всім
розвитком людства, тільки переробленням її
можна будувати пролетарську культуру...».
Ми є спадкоємцями всього
кращого із скарбниці літератури попередніх поколінь. Старанно вивчаючи і критично
освоюючи це краще, глибоко вивчаючи і відображаючи життя, наші письменники
ідуть уперед, творять найідейнішу і найреволюційнішу в світі літературу –
радянську літературу.
Радянська література є
літературою нової історичної епохи, епохи соціалізму, коли в нашій країні
виникла нова історична спільність людей – радянський народ. Радянська
література багатонаціональна, як багатонаціональний радянський народ,
різнобарвна за своїми національними формами і єдина за своїм соціалістичним значенням,
за своєю ідейною спрямованістю, інтернаціоналістська за своїм духом і
характером. її завдання – засобами художнього слова здійснювати комуністичне виховання
наших людей, зокрема молоді.
У звітній доповіді ЦК КПРС XXV
з’їздові партії сказано: «Для минулих років характерна дальша активізація
діяльності творчої інтелігенції, яка вносить дедалі вагоміший вклад у
загальнопартійну, загальнонародну справу будівництва комуністичного
суспільства.
Цей позитивний, животворний
процес відбився, природно, в тих нових творах соціалістичного реалізму, які
були створені у нас в країні за останні роки. В них все частіше, а головне –
глибше, знаходить відгук те основне, істотне, чим живе країна, що стало
частиною особистої долі радянських людей». На XXVI
з’їзді КПРС відзначалися безперечні успіхи радянських митців у створенні
образів наших сучасників, які хвилюють людей, у яких «читачі, глядачі знаходять
співзвучність власним думкам і переживанням, бачать втілення кращих рис
радянського характеру».
Зрозуміло, що розвиток
літератури ми розглядаємо в конкретній історичній обстановці, тобто у зв’язку з
відповідними історичними подіями, фактами класової боротьби певної епохи.
Письменник – син свого
народу, свого часу, і історія Літератури розкриває зв’язок творчості
письменника з його епохою, з життям народу і формами класової боротьби в їмо
епоху, визначає його місце в цій боротьбі.
Загальним джерелом літератур
трьох братніх східнослов’янських народів – українського, російського і білоруського
є давньоруська література періоду Київської Русі. Власне українська література
почала розвиватися після того, як у XIV–XV століттях утворилася українська народність.
У попередні століття, в
часи створення й існування Київської держави, східнослов’янські племена
становили ще єдину давньоруську народність. Вони розмовляли однією (давньоруською)
мовою, звичайно, з певними діалектними відмінами, спільно творили єдину
культуру, обстоювали державну єдність. Отже, давньоруська література XI–XII
століть є спільною спадщиною російського, українського і білоруського народів.
Український народ в усьому
своєму історичному житті тісно зв’язаний з російським народом: з 1654 року, з періоду
возз’єднання України з Росією, зв’язки між цими братніми народами стали
нерозривними. Українська література, маючи спільне коріння з російською та
білоруською, розвивалась у взаємозв’язках з ними. В цих взаємозв’язках збагачувались
братні літератури. Наша українська література в своєму розвиткові зазнала
благотворного впливу братньої літератури і з свого боку дала багато цінного
російській літературі. Особливо сильний вплив на розвиток української
літератури мала творчість великих майстрів російського письменства XIX–XX століть.
Ще більше зміцніли взаємозв’язки
української і російської літератур у наш радянський час на основі соціалістичного
суспільного ладу та ленінської дружби народів. Могутній вплив творчості великих
російських радянських письменників О. М. Горького і В. В. Маяковського
благотворно позначається в
досягненнях літератур усіх радянських народів, звичайно, і українського.
Водночас такі визначні майстри українського письменства, як П. Тичина, М. Рильський,
О. Корнійчук, внесли великі цінності в художню скарбницю багатонаціональної
радянської літератури.
|