Розділ I. Загальний огляд періоду XVI-XVIII століть

Загальний огляд періоду XVI-XVIII століть (частина 1)

Загальний огляд періоду XVI-XVIII століть (частина 2)

Полемічна література

Віршова література

В братських школах XVI–XVII століть, а особливо в Київському колегіумі (пізніше академії) одним з важливих предметів навчання була теорія віршування (піїтика). В ту пору ознакою освіченості вважалось уміння скласти вірші з того чи іншого приводу. Піїтика і знайомила учнів з видами віршової літератури і правилами віршування.

Складачами віршів у XVI–XVIII століттях були найчастіше вчителі й учні вищих шкіл. Шкільні й релігійні свята, значні події, приїзд високопоставленої особи і т.п. – все це давало теми для віршованих виступів.

Спочатку складалися, головним чином, вірші релігійні й похвальні (панегіричні) – на честь високопоставлених осіб. Згодом, коли вірші стали виходити поза школи, розробляються також теми історичні й побутові.

У віршах XVI–XVIII століть застосовувались дві системи віршування: нерівноскладова і рівноскладова, або силабічна [грецьке syllabe (силабе) – склад]. Ось приклад нерівноскладового вірша:

О смерти несподівана                                             (8 складів)

Тось мя, багатого пана,                                           (8 складів)

Без отповЬди нынЬ зостала.                                   (10 складів)

И все красное и любимое мое забрала,                 (15 складів)

И навЬки от очій моих во тмЬ сховала.                (14 складів)

Кількість складів в окремих рядках, як ми бачимо, різна, поділ на рядки визначається римами. Таке віршування нагадує думи й голосіння. Воно застосовувалось, головним чином, у XVI – на початку XVII століття.

В XVII столітті встановилась рівноскладова, або силабічна, система віршування, що продержалася майже до XIX століття. В цій системі вірш визначався не тільки римами, а й кількістю складів у рядку. Найбільш поширеними були тринадцятискладові силабічні вірші, наприклад:

Которому книжечку тую офЬрую

И под именем всего войска в друк дарую.

Кількість складів в обох рядках тут однакова (13), а кількість наголосів у першому рядку чотири, а в другому – п’ять і розміщені вони довільно (в першому падають на 2, 5, 8 і 12, а в другому –на 3, 7, 8, 10 і 12 склади).

Силабічні вірші своїми рівноскладовими рядками нагадували певною мірою народні пісні.

Силабічна система віршування була прийнята і в російській поезії XVII – перших десятиріч XVIII століття.

Історичні вірші звичайно оспівували видатні події, які хвилювали сучасників. Так, з’явилось чимало віршів, присвячених подіям визвольної народної війни 1648–1654 років. У дусі народної поезії писав автор одного вірша:

Висипався Хміль із міха                                До Жовтої Водиці

І наробив ляхам лиха.                                    Наклав їм дуже хмельниці.

Показав їм розуму,                                         Не могли на ногах стояти,

Вивернув дідчу думу!                                    Воліли утікати...

З гумористичних поезій виділяються насамперед вірші так званих «мандрованих дяків». Здебільшого в них у жартівливому тоні розроблялися релігійні мотиви. Так, різдвяні вірші «прославляли» християнське свято, малюючи такі побутові деталі: люди «вминають ковбаси», «пиво, меди, горілку варену кухликом п’ють», «скиргичуть колядки», «в нові убрались жупани» і т. д.

Але в цих віршах крізь безтурботний регіт пробивалися часом і соціальні мотиви та відбивалися певною мірою симпатії й антипатії трудящих мас. Наприклад, в одному великодньому вірші визволення Христом людей з пекла замальовується як звільнення селян від знущань з боку панів, старшини і їхніх слуг:

Зараз тая серед рая свобода засіла:

Тут тишина, вся старшина не має к їм діла.

Тут сіпуга, війт-п’янюга вже не докучає,

І в підводу тут ізроду ніхто не хапає.

Всі подубли, що їх скубли, сільськії нахали;

Подеречі, колотнечі всі пропали...

Вірші «мандрованих дяків» належать до бурлескної літератури.

Бурлескна творчість «мандрованих дяків» вносила в літературу елементи народного гумору й сатири. В цьому полягає її позитивне для свого часу значення.

Бурлеск бачимо і в творах XIX століття, наприклад у Котляревського.

Уже в різдвяних і великодніх бурлескних віршах траплялися елементи сатиричного забарвлення зображувальних картин. Кроком уперед від них була сатирична віршова література XVIII століття. Значна частина сатиричних віршів спрямована проти панів і попів. Наприклад, один сатиричний вірш гостро бичує несправедливість і хабарництво суддів, сваволю злочинців-панів, пияцтво і за­жерливість попів. Автор сумує над становищем батьківщини, в якій

Ні одного не сищеш малого куточка,

Чтоб где лиха не била великая бочка.

Це вже становило узагальнений висновок про тодішнє життя.

Чимало сатиричних віршів XVIII століття відзначалося деякими рисами реалізму й народності. Цим вони готували грунт для літератури XIX століття.

Українська сатирична література XVIII століття зв’язана з розвитком сатири в російській літературі.

Серед творів XVIII століття треба відзначити і вірші на теми з особистого життя. В них звучать скарги на тяжке життя, мотиви кохання тощо.

Вірші-пісні були дуже поширені, їх переписували, клали на ноти, а пізніше стали заносити в збірники.

Наступна сторінка: >> Драматична література