Розділ I. Загальний огляд періоду XVI-XVIII століть

Загальний огляд періоду XVI-XVIII століть (частина 1)

Загальний огляд періоду XVI-XVIII століть (частина 2)

Полемічна література

Населення України і Білорусії, загарбаних польськими королями земель, вчинило запровадженню Брестської унії рішучий опір. Народні маси зразу побачили, що польські пани мають на меті спольщити їх, а разом з цим посилити соціальний гніт. Боротьбу проти унії розгорнули братства. Народні повстання проти польських феодалів проходили під прапором вигнання панів і скасування унії.

Підготовка й запровадження унії викликали багату полемічну літературу з обох сторін – католицько-уніатської і православної. Хоча суперечки провадились на релігійному ґрунті, але зачеплені були й важливі суспільні питання.

В кращих полемічних творах відбились народні погляди на унію та її організаторів. Це в першу чергу треба сказати про твори Івана Вишенського, найвидатнішого українського письменника кінця XVI – початку XVII століття.

Народився Вишенський коло 1550 року в містечку Судова Вишня (нині Львівської області), мабуть, у міщанській сім’ї. Мав добру для свого часу освіту. Побувавши в різних містах України (Луцьку, Острозі та ін.), у кіпці 70-х років XVI ст. опинився він ченцем на горі Афон. Що змусило його емігрувати з рідної землі, невідомо. В усякому разі цей переїзд у Грецію не означав відмови Вишенського від боротьби проти ненависних поневолювачів народу. В далеку келію над Егейським морем доходило до нього багато відомостей про події на Україні, – і цей чернець, у грудях якого билося серце палкого, демократично настроєного патріота, відгукався на них пристрасними посланнями, які неодмінно переправляв на батьківщину. Ці гострі полум’яні послання на Україні старанно переписувались і поширювалися на Україні старанно переписувались і поширювалися його прихильниками й однодумцями, ревнителями «любимой Руси». Ідейні противники ж, навпаки, вороже називали їх «ущипливими писаннями».

На початку XVI століття Вишенський приїздив на Україну і пробув тут  понад два роки, але далі знову повернувся на Афон. Помер у 20-х роках XVII століття.

Літературна спадщина письменника складається з послань та полемічних трактатів проти католицької церкви та прихильників унії. Проте головне в них не релігійна полеміка, а сатиричне змалювання життя духовних і світських можновладців.

У «Посланні до всіх в Лядській землі живущих», написаному ще до Брестської унії, Вишенський характеризує вище духовенство, «князів церкви» як користолюбців, що коштом церковних доходів «розкіш свою поганську сповнюють», ведуть розгульне життя.

Викриває  письменник і панів, що «над бога богами іншими для своїх підручних підданих поробилися». При цьому він указує, що різниці між польськими й українськими панами як гнобителями нема, що пани «свого руського народу... луплять не гірше чужих».

І вже тут Вишенський підноситься до засудження всього суспільного ладу феодальної Польщі, характеризуючи його переліком численних неподобств, які тут панують. Це – гордість, хитрість, ошукування і хабарництво... несправедливість, брехня, кривда, перехитрування, переспірки, наклеп, лицемірство, лестощі й насильство... відчай, ненависть, заздрість і мерзота... розпуста, плюгавство і огидний бруд».

Цей досить довгий перелік створює узагальнену картину морального розкладу панівної верхівки, малює торжество зла в суспільних відносинах шляхетської Польщі.

З гнівом і пристрастю обрушився Вишенський на унію та її «піклувальників» у «Посланні до єпископів», написаному після Брестського собору. Письменник змальовує, з одного боку, життя й образи цих духовних владик як визискувачів, гнобителів і, з другого, селян, яких вони обдирають і зневажають:

«Тії хлопи простії в своїх хижах і домках сидять, а ми в палацах єпископських  лежимо!

Тії хлопи з однієї мисочки поливку або борщик хлепчуть, а ми по кількадєсять полумисків, різними смаками уфарбованих, пожираємо!

Тії хлопи бічським або муравським гермачком покриваються, а ми в атласах, адамашку і соболевих шубах ходимо!»

Ці яскраві протиставлення показують характерні обставини життя панів і селян і передають гнів автора до панства, яке потопає в розкошах за рахунок обдирання трудящих і ще сміє їх зневажати.

Так же конкретно й образно показує письменник, за рахунок чого багатіють пани-єпископи. Вони забирають «із обори коні, воли, вівці у бідних підданих», «їхнього поту мішки повні грішми золотими напихають». І письменник робить висновок, що це ненаситні вовки в ставленні до се­лян. Селяни ж для нього – «бідні піддані», які живуть «в неволі». Незважаючи на те, що вони важко працюють, «річної потреби задовольнити не можуть. З дітьми себе утискують, пайку собі урізують, боячись, що їм хліба до нового урожаю не досягне... А тії бідаки піддані і простої сірячини путящої, чим би наготу свою прикрити могли, не мають... Шеляга, за що солі купити, не мають».

Засуджуючи погорду, з якою духовні владики ставляться до «хлопів», Вишенський підносить гуманістичну думку про рівність усіх людей. «Питаю тоді тебе, чим ти ліпший од хлопа?.. Або ти не тая матерія, глина і персть? Або не теє ж тіло і кров?»

Не проминув Вишенський і голову шляхетства – польського короля. Він гостро картає «його королівську милість, помазанця божого», а також звичаї його двору, хабарництво і продажність його помічників у керуванні шляхетською державою.

«Послання до єпископів», найвидатніший твір Вишенського, було гострою критикою не тільки панів, а й усього кріпосницького ладу. Через увесь твір різко проходить протиставлення панів і селян. Пристрасне слово письменника палає гнівом проти гнобителів і сповнене співчуття до гноблених. Змальовані письменником картини життя єпископів-уніатів взагалі були художнім узагальненням життя панів як ворогів трудящих – незалежно від того, чи це пани поляки, чи українці.

Викриваючи паразитизм панства, Іван Вишенський звертається до сатири. Його сатира споріднена з народною: як і в фольклорних творах, вона сповнена іронією, різким протиставленням панів і простих людей. Яскравий образ бундючного пана – обжери, нероби, що купається в розкошах, малює письменник у творі «Порада» за допомогою створених у народному дусі неологізмів:

«Ще тиі кровоїд, м’ясоїд, волоїд, скотоїд, звіроїд, свиноїд, куроїд, гускоїд, птахоїд, сироїд, сластоїд, маслоїд, пирогоїд! Ще ти периноспал, м’якоспал, подушкоспал! Ще ти тілу угодник! Ще ти тілолюбитель! Ще ти кровопрагнитель! Ще ти перцелюбець, шафранолюбець, цукролюбець!»

Любов’ю до народу пройнятий також виступ Вишенського в оборону слов’яно-руської мови в школах.

У тій критиці, з якою обрушився Вишенський на римського папу, на католицьку церкву, унію і панів, виявлялись ідеї гуманізму. Але в ній поряд з прогресивними поглядами були і реакційні – проповідь християнського аскетизму, негативне ставлення до світської науки.

Вишенський – великий майстер полеміки й агітації. Вій разюче б’є ворога, нещадно його картає, пристрасно висловлює свій гнів і ненависть.

Твори Вишенського відбили гнів і непримиренність трудящих мас у боротьбі проти польського і українського панства та католицького й уніатського духовенства. Художня сила їх – у яскравих картинах, емоційній мові, драматичності викладу.

Наступна сторінка: >> Віршова література