Вступне слово (частина 2)

Художня література збагачує нас не тільки знаннями, а й почуттями. Читаючи, наприклад, полум’яні рядки поем, віршів, повістей Т. Шевченка, ми не тільки відтворюємо в уяві часи кріпосного права, факти життя й боротьби селянства проти поміщиків, а й глибоко переживаємо те, про що пише поет. Нас хвилює доля виведених поетом героїв, захоплюють його палкі заклики до революційної боротьби за повалення гнобительського ладу, його любов до свого народу, взагалі до трудящих і жагуча ненависть до гнобителів. І ми ще глибше проймаємось любов’ю до нашої сонячної Радянської Батьківщини. У нас зростає ненависть до експлуататорів, що пригноблювали наш народ в минулому, і до сучасних ворогів людства, що знущаються над трудящими в країнах капіталізму і особливо в країнах, які ще не повністю позбавилися залежності від імперіалістів.

Передові письменники минулого: Пушкін, Лєрмонтов, Чернишевський, Некрасов, Шевченко, Франко, Коцюбинський, Леся Українка та інші – були мужніми й сміливими борцями проти суспільної неправди, проти гнобителів народних мас. Вони у своїх творах не тільки викривали жит­тя гнобительських класів, а й змалювали позитивні образи людей з народних «низів», носіїв високих моральних якостей, образи борців проти царизму, поміщиків і капіталістів.

Письменники-революціонери і герої їхніх творів – борці проти світу насильства й неправди – ставали живими зразками, які закликали боротися за повалення царизму, 88 повалення влади поміщиків і капіталістів.

Передові письменники вважали, що література повинна служити народові.

Кращі твори попередніх епох цінні для нас як правдиві картини минулого життя, вони поглиблюють наші знання про минуле, цінні своїми прогресивними ідеями. В цьому їх пізнавальне значення. У багатьох з них звучать щирі, гарячі заклики до боротьби проти експлуататорів, проти гноблення, проти неправди, за світле майбутнє людства, звучить любов до народу, до батьківщини, віра в людину тощо. В цьому їх виховне значення.

Але не все в літературній спадщині минулого цінне для нас. В. І. Ленін учить, що «є дві національні культури з кожній національній культурі». Тобто в національній культурі минулого є, з одного боку, прогресивна частина, яка виражає інтереси й погляди трудящих, і, з другого боку, реакційна, яка виражає інтереси й погляди визискувачів.

Література класово-антагоністичного суспільства розвинулася не єдиним суцільним потоком, а в боротьбі класових сил, у боротьбі передових, прогресивних ідейних напрямів з реакційними. Наприклад, Шевченко, відбиваючи у своїх творах інтереси покріпаченого селянства, правдиво змалював життя в кріпацькому селі як «пекло» і гостро виступав проти дворянських письменників, що вихваляли це життя, називаючи його «раєм». Чернишевським разом з Шевченко і Добролюбовим та іншими революціонерами-демократами, обстоював знищення кріпосного права шляхом селянської революції і боровся проти письменників, що були прихильниками тієї реформи, яку проводили цар та поміщики в своїх інтересах.

Наступна сторінка: >>Вступне слово (частина 3)