Розділ II. Літературні пам’ятки XI–ХІІ століть

Виникнення літописів

В міру того, як зростала культура Київської Русі, виростав у народі інтерес до свого минулого, бажання докладно знати події та діячів минувшини. Так виникли історичні перекази, що передавалися усно з покоління в покоління. Вони поширювалися і в художній формі – піснях або казках. Деякі елементи цих давніх пісень та казок збереглися в пізніших українських колядках.

Рештки цих стародавніх переказів є і в російських (великоруських) билинах. Оповідачі билин, селяни руської півночі, твердо пам’ятають назву стародавньої спільної древньоруської столиці – «славного города Києва». Героїчні подвиги билинних богатирів розгортаються або серед південних степів («широкого чиста-поля»), де росте «ковиль-трава» чи запашний полин, або серед дубових лісів, яких теж нема на півночі. Ясно, що це залишки колишніх героїчних пісень Київської Русі, які не дійшли до нас у своєму первісному вигляді. Імена князя Володимира («Красное Солнышко»), Добрині, Альоші Поповича та інших згадуються в стародавньому письменстві як імена історичних осіб.

З появою писемності почалося записування історичних фактів. Записували їх або у формі коротких заміток, або розгорнутих оповідань (по-тодішньому «сказаній»). Коли матеріалу збиралося багато, замітки й «сказанія» зводили и одне ціле і розміщали за порядком років. Утворювалося літописне зведення або просто – літопис.

Отже, літописом називається зведення у хронологічному порядку коротеньких записів і докладних розповідей про історичні події. Укладачі літописів прагнули задовольнити інтерес сучасників до історії своєї батьківщини і свого народу, а також підтримати їх законну гордість своєю вітчизною. Разом з тим вони мали па меті і застерегти князів від помилок, зроблених попередниками, та сприяти успіхи м дальшого народного розвитку.

Літописання в Київській Русі почалося ще до часів Ярослава Мудрого.

Зміст літопису різноманітний. Різноманітні його джерела, різні укладачі, та, незважаючи на це, спостерігаємо в ньому єдність викладу. Через усе оповідання проводиться один погляд на події. Цей погляд церковний. Літописці – монахи або взагалі церковники – цілком поділяли забобонні погляди на світ. Але автори літописних сказань зовсім не аскети, для яких земне життя чуже і які дивляться на нього негативно. Літописці люблять рідну землю, усвідомлюють вагу її єдності і гірко сумують, що в ній панують безладдя і розбрат.

Висока патріотична ідея – ідея єдності Руської землі – проходить через усі оповідання літопису.

Від оповідань літопису лишається враження великої простоти.