Вступне слово (частина 3)

Наші радянські письменники у своїй творчій роботі спираються на досягнення передової літератури минулого. В. І. Ленін підкреслював, що «...тільки точним знанням культури, створеної всім розвитком людства, тільки переробленням її  можна  будувати пролетарську  культуру...».

Ми є спадкоємцями всього кращого із скарбниці літератури попередніх поколінь. Старанно вивчаючи і критично освоюючи це краще, глибоко вивчаючи і відображаючи життя, наші письменники ідуть уперед, творять найідейнішу і найреволюційнішу в світі літературу – радянську літературу.

Радянська література є літературою нової історичної епохи, епохи соціалізму, коли в нашій країні виникла нова історична спільність людей – радянський народ. Радянська література багатонаціональна, як багатонаціональний радянський народ, різнобарвна за своїми національними формами і єдина за своїм соціалістичним значенням, за своєю ідейною спрямованістю, інтернаціоналістська за своїм духом і характером. її завдання – засобами художнього слова здійснювати комуністичне виховання наших людей, зокрема молоді.

У звітній доповіді ЦК КПРС XXV з’їздові партії сказано: «Для минулих років характерна дальша активізація діяльності творчої інтелігенції, яка вносить дедалі вагоміший вклад у загальнопартійну, загальнонародну справу будівництва комуністичного суспільства.

Цей позитивний, животворний процес відбився, природно, в тих нових творах соціалістичного реалізму, які були створені у нас в країні за останні роки. В них все частіше, а головне – глибше, знаходить відгук те основне, істотне, чим живе країна, що стало частиною особистої долі радянських людей». На XXVI з’їзді КПРС відзначалися безперечні успіхи радянських митців у створенні образів наших сучасників, які хвилюють людей, у яких «читачі, глядачі знаходять співзвучність власним думкам і переживанням, бачать втілення кращих рис радянського характеру».

Зрозуміло, що розвиток літератури ми розглядаємо в конкретній історичній обстановці, тобто у зв’язку з відповідними історичними подіями, фактами класової боротьби певної епохи.

Письменник – син свого народу, свого часу, і історія Літератури розкриває зв’язок творчості письменника з його епохою, з життям народу і формами класової боротьби в їмо епоху, визначає його місце в цій боротьбі.

Загальним джерелом літератур трьох братніх східнослов’янських народів – українського, російського і білоруського є давньоруська література періоду Київської Русі. Власне українська література почала розвиватися після того, як у XIV–XV століттях утворилася українська народність.

У попередні століття, в часи створення й існування Київської держави, східнослов’янські племена становили ще єдину давньоруську народність. Вони розмовляли однією (давньоруською) мовою, звичайно, з певними діалектними відмінами, спільно творили єдину культуру, обстоювали державну єдність. Отже, давньоруська література XI–XII століть є спільною спадщиною російського, українського і білоруського народів.

Український народ в усьому своєму історичному житті тісно зв’язаний з російським народом: з 1654 року, з періоду возз’єднання України з Росією, зв’язки між цими братніми народами стали нерозривними. Українська література, маючи спільне коріння з російською та білоруською, розвивалась у взаємозв’язках з ними. В цих взаємозв’язках збагачувались братні літератури. Наша українська література в своєму розвиткові зазнала благотворного впливу братньої літератури і з свого боку дала багато цінного російській літературі. Особливо сильний вплив на розвиток української літератури мала творчість великих майстрів російського письменства XIX–XX століть.

Ще більше зміцніли взаємозв’язки української і російської літератур у наш радянський час на основі соціалістичного суспільного ладу та ленінської дружби народів. Могутній вплив творчості великих російських радянських письменників О. М. Горького і В. В. Маяковського благотворно позначається в досягненнях літератур усіх радянських народів, звичайно, і українського. Водночас такі визначні майстри українського письменства, як П. Тичина, М. Рильський, О. Корнійчук, внесли великі цінності в художню скарбницю багатонаціональної радянської літератури.